Главная

GOX українською

Обладнання студії: як облаштувати власний робочий простір?

Рано чи пізно кожен фотограф на шляху свого становлення як професіонала зіштовхується із тим, що часто й визначає рівень професійності – зйомкою в студії. Для когось цей процес стає стресовим, для когось навпаки захоплюючим і дуже цікавим, а в когось навіть викликає бажання створити власну студію. Останнє, як ідею, можна реалізувати двома шляхами – зробити домашню студію чи облаштувати спеціалізоване приміщення. Але в обох випадках процес облаштування потребуватиме однакових компонентів.

Тож, яке потрібне обладнання для фотостудії?

Щоб правильно відповісти на це питання, треба добре поміркувати про те, чому взагалі фотографи користуються студіями. І очевидно, що, насамперед, будь-який контент-мейкер шукає місце, у якому буде якісне потужне світло та гарний фон чи й зовсім локація. Тому саме від цього й варто відштовхуватися, обираючи приладдя для власної студії, адже ці елементи потрібні і фотографам, і відеографам.

Розпочнімо з того, без чого в принципі не можна зробити фото чи зняти відео – освітлення. І, звісно ж, світла багато не буває, а тому ідеальний варіант – мати два різні за принципом роботи джерела: імпульсне та постійне. Передусім, це стане у пригоді тим, хто не лише робить фото, але й знімає відео. З іншого боку це дозволить новачкам легше опанувати імпульс, адже завжди простіше вчитися на тому, що ти бачиш.

Звісно ж, студійне світло повинне бути потужним, а тому це точно повинні бути моноблоки. Вибір імпульсного буде зовсім простим – варто лише знайти щось універсальне середньої потужності, адже з кольором у спалахів все ідеально.

Натомість у виборі постійного світла треба орієнтуватися не лише на потужність, але й на індекси кольоропередачі та власне кількість кольорів. З індексами теж все легко: що вище показник – то краще. За кольором існують багатоколірні, одноколірні та двоколірні джерела світла. Можна вибирати будь-яке, хоча зазвичай найбільш універсальним вважають двоколірне, у якому кольорова гама змінюється в межах зміни температури світла – від теплого до холодного.

Щодо виробників, то тут знайдеться чимало варіантів. Світ моноблоків переповнений у всіх категоріях виробників, однак очевидно варто звертати увагу на трійку головних Aputure, Godox і SmallRig, які пропонують ідеальне співвідношення ціни та якості. Також відразу ж потрібно подумати про універсальні синхронізатори для світла цих компаній, адже без них доведеться постійно перемикати джерела власноруч або світло й зовсім не працюватиме.

Інша базова потреба, що має бути у фотостудії, – фони – також мають пару варіантів і їх теж варто мати обидва. Це, зокрема, фони для зйомок предметів і фони для зйомок людей чи великих об’єктів. Під час пошуку і тих, і тих можна також натрапити на розподіл всіх задників на тверді та гнучкі, але це питання можна оминути, адже в якісній студії тверді фони знайти складно.

А серед гнучких фонів довго обирати не прийдеться. Фони для предметної фотографії виготовляють зі спеціального вінілу, а їхні стандартні розміри становлять приблизно 70х140см. Вони дозволяють знімати невеликі предмети і забезпечують яскраві кольори без зайвих відблисків.

Великі фони натомість  виготовляють зі спеціального паперу чи тканини. Вони завжди мають стандартну довжину в 11м, але відрізняються за шириною – можуть сягати 1.36, 2.18 чи 2.72м. Питання вибору таких фонів теж не надто складне, адже працює за правилом: що більше студія – то більше фон. Звісно ж, це все тому, що більші фони просто універсальні. Наприклад, якщо із найширшим фоном можна знімати навіть сюжетні портрети, то із найвужчим вийде зняти в кращому випадку вертикальний портрет.

Зрештою, згадане раніше приладдя не обійдеться без спеціальних опор, які буде зручно переміщувати – стійок. Для фонів вони бувають П- чи Т-подібними і різняться тільки матеріалами та розмірами, які варто добирати відповідно до розмірів фону.

А от зі стійками для світла дещо складніше. Для моноблоків це можуть бути або власне стійки, або стійки C-stand і «журавлі». Перші становлять собою звичайну вертикальну палицю і три ніжки в основі, а в двох інших типів ще з’являється горизонтальна перетинка зверху. Обирати між цими типами потрібно відштовхуючись від розмірів студії та ваги обладнання, яке кріпитиметься до стійок.

Звісно ж, бажано про всяк випадок мати і штатив. Навіть якщо він знадобиться не всім фотографам, то відеографи без нього точно не обійдуться.

Додатковими елементами, без яких набір обладнання для фотостудії не буде повноцінним, можна назвати різноманітні модифікатори світла. Їх існує доволі багато, тому згадаємо найпопулярніші. І передусім це рефлектори, які посилюють світловий пучок, та софтбокси. Якщо з-поміж перших можна обирати найбільш стандартні, як певний мінімум, то других існує надто багато для зовсім різних завдань. Найбільш ультимативним рішенням будуть октабокси, які мають доволі округлу форму та добре розсіюють світло.

Доповнити світло можна зовсім недорогими й універсальними світловідбивачами. Купуючи один стандартний набір, як мінімальне обладнання для фотостудії, можна отримати відразу кілька відбиваючих поверхонь і навіть фони.

Також в сучасній студії важливо мати проектор. Їх використовують для створення різноманітних художніх зображень із фонами чи специфічного освітлення. Таке рішення доволі дороге, хоч і виправдовує себе результатом фото, а тому його можна побачити не в кожній студії.

Купити все необхідне обладнання для власної студії можна у нашому магазині за адресою Київ, Сверстюка 11б (БЦ Армарис) або на сайті з доставкою в будь-який куточок України. Адже у нас знайдеться будь-яка апаратура для фотозйомки, а вибір обладнання для фотостудії буде легким і невимушеним!

Макрозйомка: як відкрити новий світ за допомогою фототехніки

Етапів становлення фотографа існує чимало. Можна навіть подумати, що у кожного цей шлях унікальний, але це не зовсім так, адже деякі кроки на шляху до звання професіонала будуть спільними для всіх, хто тримає в руках фотокамеру. Головний з таких універсальних етапів – період самовизначення, коли фотограф намагається відшукати ідеальний для нього жанр.

Обов’язковим складником жанрового пошуку, звісно ж, є і макрозйомка. Чимало контент-мейкерів цю позицію пропускають доволі швидко, але ті, хто все ж зупиняються на цьому варіанті, мають можливість зануритися у справді новий світ.

Водночас, яким би новим і незвіданим цей світ не був, а все ж гарні знімки вимагають певних знань, вмінь і, що головне, грамотного підходу до вибору техніки. Отож, саме з технікою і варто розібратися, адже без неї макро буде зовсім не маленьким.

Що потрібно для макрозйомки?

Приладдя, що може знадобитися для зйомки найбільш крихітних об’єктів, існує дуже багато. А тому його варто розділити на те, без якого зовсім не вийде нічого зняти – назвемо його основним, і те, яке значно полегшить життя та покращить якість кадрів – його можна назвати допоміжним.

Розпочати, звичайно, потрібно з головних частин апаратури макро-фотографа.

Перше, і головне, з чого починається вибір комплекту для макрозйомки, – фотоапарат. І насправді камера може бути будь-якою, адже вона найменше впливає збільшення крихітних об’єктів і лише важить своїми можливостями у експозиції, що й визначають, як налаштувати фотоапарат для макрозйомки. Водночас все ж у деяких випадках важливі окремі функції фото- чи відеокамери.

Насамперед, оскільки деякі об’єкти макрофотографії можуть рухатися, то має бути відповідна якість програмного забезпечення, яке пов’язане з автофокусом, бо треба швидко «ловити» предмети і стримувати їх в межах зони різкості. Так само важливим може бути і додаток для дистанційного керування камерою.

Для тих же випадків, із рухливими об’єктами, треба висока швидкість серійної зйомки, адже в макро навіть рух на кілька міліметрів може означати втрату потенційно якісного кадру. І, звісно ж, перевагою може бути відсутність дзеркала, адже його гучне спрацювання може відлякувати комах і навіть рослини, гриби. Натомість у бездзеркалок такої проблеми немає, бо вони майже безшумні, а в деяких бездзеркальних камер навіть є беззвучний режим.

Значно важливіша для зйомки мініатюрних об’єктів оптика. Сказати однозначно, який об’єктив потрібен для макрозйомки, не можна, адже вони відрізняються фокусною відстанню, світлосилою і, найважливіше, мінімальною дистанцією фокусування.

Оскільки досягнути великих діаметрів діафрагми у макрооб’єктивах доволі складно фізично, то довго обирати не доведеться – найбільш поширена апертура макрооптики близька до f3.5-4.5. Водночас якісне розмиття фону досягається за допомогою максимально близької відстані до об’єкта зйомки.

Окрім того важливо звертати увагу на якість зображення на різних значеннях діафрагми, адже найкраще знімати макро на прикритій чи й зовсім закритій апертурі.

Щодо фокусної відстані, то це параметр доволі суб’єктивний. Ті, для кого макро стосується лише кількох конкретних предметів, обиратимуть більшу фокусну відстань, щоб закцентувати увагу на головному. А ті, хто знімає не один об’єкт, а весь макросвіт відразу, значно краще впораються зі своїми завданнями за допомогою об’єктивів із меншою фокусною відстанню.

Заразом, важливо розуміти, що макрооптика не завжди бюджетна і чимало новачків, які лише пробують себе у цій справі, не мають можливості купити дорогу лінзу. І тут є рішення – макрокільця – спеціальні перехідники, що дозволяють змінити мінімальну дистанцію фокусування. Це звичайні пластикові чи металічні адаптери, які встановлюються між об’єктивом і камерою. Вони можуть бути безфункційними або зберігати весь функціонал лінзи – забезпечувати автофокус і перемикання діафрагми.

Також існують ще дешевші пристосування у вигляді додаткових close-up лінз. Це збільшувальні лінзи, що кріпляться до об’єктива за принципом світлофільтрів, тобто на внутрішню різьбу. Вони зовсім невеликі, але й мають відповідний незначний ефект, а також очевидно зменшують різкість основної лінзи.

Від основного обладнання для макрозйомки до допоміжного перейти варто через ті технічні засоби, які не можна зарахувати ані до перших, ані до других – світло. Без нього справді складно обійтися, хоч і цілком можливо. Воно буває різним. Часто фотографи використовують LED-панелі, які дозволяють отримати розсіяне світло на відносно невеликій площі. Однак воно має свої недоліки, зокрема, воно може створювати тінь від об’єктива.

Найкращою альтернативою світловим панелям у макрофотографії є спеціальні кільцеві спалахи. Вони встановлюються на передній край об’єктива і дозволяють отримати таку ж якість освітлення. А завдяки наявності дифузора світловий промінь виходить доволі м’яким. Також сьогодні на ринку з’являється все більше кільцевих світлодіодних ламп, які працюють за тими ж принципами.

Серед власне допоміжного приладдя, насамперед, потрібно виділити штативи. Вони потрібні для стабільності позиції зйомки, адже, як вже зазначалося, навіть найменший порух камери може все змінити. Безумовно, маючи якісне світло і знімаючи на коротких витримках, можна обійтися і без опори, але саме штатив дозволяє уникати проблем із невдалим фокусуванням і триманням важкого обладнання.

З іншого боку штатив важливий і тому, що дозволяє використовувати інші аксесуари для макрозйомки. Головне з таких доповнень – планки макрофокусування. Вони допоможуть змінювати відстань до об’єкта без надто різких перепадів у дистанціях, у такий спосіб допомагаючи уникати втрати об’єкта зйомки з поля зору камери.

Отже, відповіді на те, що таке макрозйомка, у фотоапараті не знайти, адже окрім самої камери не менш важливі такі складники, як оптика, світло та штативи, без яких якісно зняти щось мініатюрне буде доволі складно. Точно так само це працює і з фото, і саме тому, розмірковуючи над питанням – «на яку відеокамеру знімають комах?» – треба поцікавитися і лінзою, що цієї камери прикріплена.

У нашому магазині ти зможеш знайти все потрібне для макрозйомки – від бездзеркальних камер із найшвидшою серійною зйомкою до найбільш стійких штативів. І, звісно ж, у нас знайдуться найкращі макрооб’єктиви як для професійних камер, так і для смартфонів. А купити цю та іншу техніку можна на нашому сайті з доставкою в будь-який куточок України або безпосередньо за адресою Київ, Сверстюка 11б (БЦ Армарис).

Як обрати світлофільтр для фотоапарату?

Що таке світлофільтри або як змінити фото за допомогою додаткового скла?

Будь-який фотограф завжди шукає ідеальну для себе камеру, яка лежатиме в руці та виконуватиме всі можливі функції. Проте лише недосвідчені фотографи можуть вірити в те, що така камера існує. Професіонали ж знають, що ідеальною повинна бути не камера, а набір її основних компонентів та аксесуарів, якими можна покращити функції, якості яких не вистачає.

Особливо важливо в цьому питанні використовувати засоби для покращення оптики, адже лінза об’єктива – перше, куди потрапляє світло, а отже й зображення. А яке найкраще рішення для покращення скла? Звісно ж, світлофільтри.

Аксесуари у вигляді лінз-насадок насправді не нова технологія, як могло б здаватися з огляду на складність деяких із них. Потреба у впливі на світловий промінь була завжди. А оскільки виготовляти об’єктиви чи навіть цілі камери відразу зі спеціальним склом надто дорого, то відповідно з’явився варіант саме з фільтрами, які можна легко під’єднати саме тоді, коли потрібно, і без втрати якості.

Перші ж світлофільтри з’явилися ще у час чорно-білої плівкової фотографії майже століття тому і були кольоровими – для «відрізання» зайвих спектрів і посилення протилежних, аби компенсувати недоліки плівки. Але сьогодні вони зовсім втратили свою популярність, адже сучасний ринок пропонує значно більшу кількість кращих за своїми функціями лінз-насадок для більш досконалих цифрових камер.

Тож, які фільтри купувати для фотоапарата?

Насамперед, варто розібратися з розподілом світлофільтрів, адже значна їхня варіативність зумовлює виокремлення певних груп. Цей розподіл доволі умовний, він передбачає існування двох типів додаткових лінз – універсальних і художніх. Оскільки найпопулярніші все ж перші, то з ними варто ознайомитися передусім.

Головний представник універсальних лінз – UV-фільтри. Це невеличкий шматочок скла, який під’єднується до об’єктива і виконує дві базові функції. Перша полягає у «відтинанні» ультрафіолетових променів, що дозволяє уникати паразитного синюватого «задимлення». Це робить картинку більш чистою і зовсім трішки контрастнішою. Однак значно відоміші ці світлофільтри своєю більш стандартною – захисною – функцією. І насправді їх значно частіше купують саме для уникнення механічних пошкоджень.

Ще один тип універсальних фільтрів, що допомагає позбутися зайвих елементів на фото – PL/CPL-фільтри або ж поляризаційні. Вони потрібні для зміни вигляду поверхонь, що можуть відбивати світло, а саме для зменшення чи збільшення кількості відблисків. Зокрема, найчастіше їх використовують для пейзажів, яких потрібно досягнути максимальної прозорості поверхні води або зробити небо більш контрастним.

Діють поляризаційні фільтри відповідно за принципом відтинання поляризованого світла. Тобто з такою лінзою камера захоплюватиме лише частину світлових хвиль, а не всі наявні. І це працює навіть з фотонами, що відбиваються від молекул води в повітрі – яскравий приклад ті ж знімки неба.

Інший не менш популярний серед універсальних світлофільтрів – ND (Neutral Density) або ж нейтрально-сірий фільтр. Як вибрати цей аксесуар – питання дещо складніше, адже ND-фільтри різняться за принципом дії та пропускними здатностями.

Щодо механіки роботи цього типу лінз, то розрізняють постійні фільтри і змінні. Перші працюють на основі спеціального нейтрального сірого пігменту, який наносять на скло. Саме він і «прибирає» зайве світло. Натомість у змінних сірого пігменту немає: вони працюють за допомогою тієї ж поляризації. В основі таких фільтрів завжди є два поляризаційні фільтри, які під час повороту змінюють ступінь «відрізання» світлових потоків.

Як можна здогадатися, принцип дії впливає і на світлопропускну здатність. Саме тому кожен ND-фільтр має індекс. Для постійних це завжди парне число, яке позначає коефіцієнт зменшення світла – ND2/4/8/…, а для змінних кількість стопів, на яку змінюється світловий потік – ND2-5/6-9.

Використовують ND-фільтри у випадках, коли потрібно зберегти сталі налаштування експозиції в умовах надмірного світла. Наприклад, для портретів на відкритій діафрагмі у яскравий сонячний день або ж для зйомки відео на одному значенні витримки, щоб уникнути різких переходів у тій же діафрагмі.

Тепер, коли ми знаємо, які існують універсальні фільтри, можна розібратися з художніми. Їх існує доволі багато, а тому ознайомитися зі всіма не вийде. Відтак варто розглянути найпопулярніші та дати загальну характеристику більшості інших.

Зокрема, почати треба із Mist-фільтрів, адже це найпопулярніші мистецькі лінзи. Вони потрібні для створення ефекту «туману», який дозволяє зробити ділянки світла та тіней більш м’якими. Так само більш плавними стають і переходи між яскравими елементами і темними. Ці лінзи часто використовують для сюжетних портретів і зйомок для модних журналів, адже вони дозволяють отримати картинку схожу на сон та зробити ефект глянцю ще більш витонченим.

Інше популярне художнє скло-насадка – Streak-фільтри. Їх рідко можна побачити на об’єктивах фотографів, але точно часто можна помітити на оптиці відеографів. Це пов’язано з кінематографічністю ефекту цих лінз. Вони потрібні для того, щоб змінити вигляд джерел світла в кадрі. А саме зробити з точкового джерела лінійне у вигляді променю. У такий спосіб можна легко перетворювати світло від нічних ліхтарів, сонця, фар автомобілів на справжнє кіносвітло.

Зворотній до Streak-фільтрів ефект дають Light Pollution лінзи. Вони повністю прибирають відблиски навколо світла, аби це не заважало глядачеві. Це потрібно переважно для кадрів, де є багато джерел освітлення.

Окрім того існують і Rainbow Dazzle фільтри, які так само доповнюють світло в кадрі, але створюють не просто лінійний відблиск, а відбиття у вигляді веселки.

Також до художніх належать фільтри із деформованими лінзами, які створюють різноманітні ефекти, як то розбите скло, калейдоскоп чи діамант, щоб надати фотографіям цікавішого вигляду. Їх використовують переважно у портретних зйомках, а також для створення особливих натюрмортів чи цілих історій у фото.

Окремо варто згадати й анаморфні лінзи. На відміну від усіх інших вони не просто взаємодіють зі світлом, а змінюють співвідношення знятої картинки. Це потрібно для того, щоб у процесі обробки відео розширити стиснене зображення і отримати максимально «кіношне» співвідношення сторін та глибину.

Сьогодні існує чимало різних типів фільтрів, що виконують майже усі необхідні функції. Відповідаючи собі на запитання «як підібрати світлофільтр до фотоапарата?», завжди потрібно враховувати умови зйомок та бажаний результат. Якщо ти пейзажний фотограф, то, найімовірніше, тобі потрібно мати ND i PL фільтри, щоб регулювати кількість світла та відблиски. Якщо ж портретист, то варто подумати про покупку художніх фільтрів. А якщо ти знімаєш відео, то у пригоді стануть анаморфні лінзи.

Водночас не варто обмежуватися конкретними фільтрами, орієнтуючись на інших. Значно краще самостійно добирати потрібну лінзу, адже тільки ти знаєш, яка підійде саме тобі.

У нашому магазині ти зможеш знайти найкращі на ринку фільтри компанії Freewell. Із Freewell не доведеться думати про те, який захисний фільтр купити, про ND-фільтр який вибрати, адже ця компанія перетворює складний вибір світлофільтра для фотоапарата на процес цікавих фотоекспериментів. Вони пропонують найбільш різноманітний асортимент лінз для будь-якої техніки від смартфонів до фото- і відеокамер, а їхні технології різьбового та магнітного кріплення дозволять обрати фільтр для будь-яких умов.

Тож, не гай часу, обмірковуючи, які фільтри використовуються для фотоапарата. Краще відвідай наш магазин за адресою Київ, Сверстюка 11б (БЦ Армарис) або замов світлофільтри на сайті, звісно ж, із доставкою в будь-який куточок України!

Режими зйомки фотоапарата: P, A, S, M

Режими фотозйомки: зручний інструмент контент-мейкера

Для кожного, хто починає свій шлях у фотографії, завжди найважливішими будуть етапи підготовки, адже саме тоді формується уявлення про фотографію, як ремесло. Насамперед, фотограф розбирається із основними поняттями експозиції і її параметрами – світлочутливістю (ISO), діафрагмою та витримкою.

Водночас навіть попри те, що вивчення бази зовсім легко дається новачкам, не кожен може швидко навчитися визначати ці складники і поєднувати їх. Тим паче, що умови зйомок постійно змінюються. Саме для таких ситуацій і рівнів оволодіння фотографією в сучасних камерах існують різні режими зйомки фотоапарата.

То які ж існують ручні режими зйомки в цифровому фотоапараті?

Сучасні фотокамери оснащені найкращим набором електроприладів та загалом дають такі можливості, які за правильного використання роблять фотографію доступною фактично для всіх. Зокрема, це досягається і за допомогою режимів. Основні режими фотозйомки цілком можна порахувати на пальцях, адже їх усього чотири, а на самих камерах їх зазвичай об’єднують дужечкою.

Професійні фотографи часто забувають про ці режими, хоча вони можуть значно полегшити життя. Щонайменше вони дозволяють витрачати менше часу на пошук ідеальних параметрів кадру.

Окрім чотирьох базових існують також додаткові режими, як автоматичний, портретний, пейзажний, нічний та інші. Однак ці режими дають значно менше можливостей і часто навіть можуть псувати результат, а тому краще зупинитися на базових і ознайомитися з ними детальніше.

Залежно від компанії, що виготовляє камери, режими можуть мати різні позначення. Найпопулярніше – P, A, S, M, яке читають як одне слово, або ж в іншому порядку – M, A, S, P. Однак також трапляється позначення M, Av, Tv, P, яке позначає ті ж режими.

Кожна літера чи пара літер позначають перші літери від повних назв. Це збереглося ще від часів плівкових камер, у яких вперше в історії фотографії почали з’являтися режими зйомки.

Одним із перших режимів, який виник ще у 1978 році, був A (Aperture Priority) або ж Av (Aperture value) – режим пріоритету діафрагми. Як можна здогадатися, він потрібен у тих випадках, коли діафрагма повинна бути сталою, а інші показники можуть змінюватися. Це, зокрема, улюблений режим портретистів, вуличних фотографів та любителів, для яких важливо зберігати художність відкритої діафрагми.

Сам режим потребує мінімальних дій фотографа – вибору потрібного значення чи автоматичного показника ISO, конкретної діафрагми та регулювання шкали експокорекції. Натомість фотоапарат самотужки вирахує необхідне значення витримки у всьому її діапазоні від найдовшої (зазвичай 30с.) до найкоротшої (зазвичай 1/8000).

І про обмежені можливості параметрів експозиції не слід забувати, використовуючи режим А у фотоапараті, оскільки в деяких умовах, наприклад, в сонячний день, діапазону витримок все ж буде надто мало навіть за найнижчого значення світлочутливості, а тому діафрагму все ж доведеться змінювати.

Інший режим, який з’явився так само давно, як і пріоритет діафрагми, – Р (Programmed) – програмний. У час своєї появи він фактично був автоматичним режимом, адже тоді не можна було змінювати ISO та баланс білого. Сьогодні ж його можливості дещо змінилися.

Принцип роботи фотокамери в модулі Р полягає у використанні експокорекції та зв’язки витримка–діафрагма. Фотограф у потрібний спосіб корегує експозицію за допомогою відповідної шкали, а камера пропонує інші дібрані показники. При цьому конкретному показнику діафрагми відповідає певне значення витримки, а тому, змінюючи на один стоп один показник – автоматично на цей же стоп змінюється інший. Наприклад, якщо на f2.8 витримка становитиме 1/2000, то на f3.5 – 1/1600.

Сьогодні цей режим найчастіше використовують репортажні фотографи, специфіка роботи яких дозволяє використовувати змінну діафрагму, та любителі, які переходять з автоматичного режиму на більш складні ручні.

Серед дещо новіших режимів іншим популярним модулем, який працює в пріоритеті якогось показника, є режим пріоритету витримки – S (Shutter Priority) або Tv (Time value). Він працює обернено до режиму пріоритету діафрагми – фотограф обирає потрібну тривалість витримки та експокорекцію, а камера самотужки вираховує потрібне значення апертури.

Режим S на фотоапараті потрібен рідше, ніж інші, однак все ж має своїх поціновувачів. Зокрема, якщо ви знімаєте урбаністичні пейзажі чи пейзажі з водоймами, то довга витримка дозволить отримати художнє розмиття об’єктів фото. Окрім того витримка важлива в астро-фотографії, коли треба отримати більше світла від зірок, аби їх було краще видно, а також спорту, де навпаки треба зловити правильну мить на максимально короткій витримці.

Останній, але чи не найважливіший режим – М (Manual) – ручний. Він дозволяє самостійно виставляти усі параметри крім експокорекції. І саме за допомогою шкали експокорекції дозволяє дізнатися, наскільки хибні встановлені показники. Тобто фотограф виставляє ІSО, витримку та діафрагму, а на шкалі відображається число стопів світла, якого не вистачає чи навпаки забагато. Змінюючи базові показники потрібно досягти позначки 0 у віконечку експокорекції – таке фото й матиме правильну експозицію.

Також можна знайти і режим С на фотоапаратах. Це користувацький модуль, який дозволяє встановити власні налаштування різних показників і використовувати його в підходящих умовах. Щоправда такі режими використовують переважно професіонали, які щодня знімають схожі фото в однакових умовах.

Зрештою, режими зйомки цифрового фотоапарата – справжнє спасіння в сучасному світі, який вимагає швидких темпів навіть у зйомках. Вони дозволяють будь-якому фотографу, чи то пейзажному, чи то портретному, чи то спортивному, швидко отримувати потрібні налаштування без зайвих розрахунків чи інших дій.

Купити камеру якісну камеру із підходящим набором режимів можна у нашому магазині за адресою Київ, Сверстюка 11б (БЦ Армарис), або на сайті з доставкою в будь-який куточок України.

Що таке діафрагма фотоапарата та як її налаштувати

У будь-якій справі професіоналом стає не той, у кого найбільше якісної техніки, а той, хто вміє користуватися необхідним обладнанням. Тому справді хороший фотограф може зробити якісне фото навіть на зовсім любительську камеру, а то й телефон. Адже важливо, насамперед, знати принципи роботи світла й оптики та правильно використовувати параметри, які ними керують. Головна характеристика у роботі більшості сучасних фотографів – діафрагма. З неї і варто починати своє професійне становлення.

Що таке діафрагма?

Звісно ж, більшість фотографів, навіть непрофесійних, у загальних рисах ознайомлені з діафрагмою. Проте, як це часто буває, без ретельного заглиблення у питання, ці знання часто неповні. А тому варто передусім розібратися базовими поняттями, зокрема, механікою. Власне, діафрагма – це основна неоптична частина об’єктива, що має вигляд змінної металевої перегородки і потрібна для регулювання кількості світла, яке потрапляє на світлочутливий елемент камери.

Тобто діафрагма – насамперед пристосування для керування світлом, а точніше його кількістю. За допомогою нього ми можемо відсікати зайве світло, наприклад, у яскравий сонячний день або навпаки отримувати більше освітлення в сутінках, повністю відкриваючи отвір.

Так, діафрагма – це фактично отвір, через який проходять світлові промені. Регуляція цієї щілини відбувається за допомогою зміни положення спеціальних металевих пелюсток. Саме від них походить поняття «пелюсткова діафрагма». Зміна розташування пелюсток, а відтак і ширини отвору, відбувається не плавно, а від одного положення до іншого. Ці положення називають f-стопами або ж діафрагмовими числами. А самі значення f називають апертурою – це умовне позначення діаметра отвору. 

Зрештою, треба розібратися з тим, як налаштувати f на фотоапараті, адже саме від цього залежатиме вигляд ваших фото. Чому? Оскільки діафрагма у фотоапарата впливає не лише на кількість світла, але й на поле глибини різкості – тобто визначатиме яка частина зображення буде чіткою, а яка розмитою. Що значення діафрагми менше – то більш розмитий фон. І навпаки: що більше число f – то розмиття буде меншим.

Тут також важливо повернутися до пелюсток, адже вони безпосередньо впливають на «боке» – частини зображення не у фокусі. Зокрема, пелюстки формують малюнок розмиття – він буде або ідеально круглим на відкритій діафрагмі, або матиме форму багатокутника за прикритої апертури.

А як тоді ми підбираємо значення діафрагми на фотоапараті залежно від типів зйомок?

Важливо розуміти, що розмитий фон та загалом різкість кадру – насамперед засоби виразності, а тому за допомогою них ми акцентуємо увагу або на окремих частинах, відділяючи їх розмиттям, або на всьому кадрі, роблячи його рівномірно різким.

Найчастіше повне відділення головного об’єкта від фону потрібне у портретній фотографії. Тому фотографи намагаються обирати найбільш світлосильне значення апертури наявного об’єктива. Це дозволяє виділити героя, прибрати елементи, які можуть бути зайвими, а також робить картинку більш м’якою і художньою. У таких зйомках фотографи часто спеціально розмивають частини тіла персонажа, аби зробити кадри невимушеними, природними і для цього також потрібна відкрита діафрагма.

Середні значення діафрагми використовують переважно у комерційних зйомках на кшталт каталожних чи предметних, коли потрібно одночасно мати м’якість і достатньо велику зону різкості, аби зберегти найважливіші деталі у висвітленні того чи того предмета одягу тощо.

Прикриту і зовсім закриту діафрагму використовують переважно у пейзажній фотографії, коли треба зберегти усі плани від найближчого до найбільш віддаленого. Водночас це дозволяє уникати пересвітлених зон, якщо зйомка відбувається у яскравий день. А в пейзажній астро-фотографії це дозволяє уникнути проблем з фокусуванням.

Заразом, варто зазначити, що варіацій використання відкритої і прикритої діафрагми значно більше. Як можна знімати фактурні сюжетні портрети за закритої апертури, так можна знімати і гірські хребти на відкритій діафрагмі для збереження особливостей тональної перспективи чи виділення відносно невеликих об’єктів на фоні менш важливих великих.

Також потрібно враховувати те, що глибина різкості різнитиметься від об’єктива до об’єктива. Тому, наприклад, поле різкості 24мм скла на f-1.8 може бути навіть більшим за поле різкості лінзи 200мм на f-5.6. Відтак і сфера використання цих об’єктивів буде різною. Перший швидше знадобиться для пейзажів чи крупнопланових предметних зйомок, а другий стане у пригоді портретистам.

Отже, обираючи значення діафрагми під час зйомки важливо пам’ятати, що саме ви фотографуєте. Треба враховувати й умови зйомки, адже не завжди під рукою є штатив, що дозволить відкрити діафрагму на максимум, компенсуючи її витримкою. І так само не завжди можна зменшити апертуру під час зйомки в сонячний день, зокрема, коли йдеться про портрети. Врешті, варто пам’ятати, де знаходиться діафрагма у фотоапараті, все ж не сама камера, а об’єктив, а отже треба враховувати і його фокусну відстань.

У нашому магазині, за адресою Київ, Сверстюка 11б (БЦ Армарис), можна знайти найкращі світлосильні об’єктиви, які стануть незмінними універсальними помічниками в будь-яких умовах та допоміжну техніку для зйомок. Ознайомитися з асортиментом можна і на нашому сайті зі зручними інструментами для покупки та доставкою в будь-який куточок України.

Як обрати обʼєктив для Sony E-mount

Сучасний ринок фототехніки майже повністю перейшов від дзеркальної техніки до бездзеркальної. Головний основоположник і апологет без дзеркальних технологій, звісно ж, – Sony. Саме завдяки ним отримали не лише нові типи камер, але й нові лінійки оптики. Звісно ж, як першовідкривачі, Sony мають і найяскравіші приклади нових лінз. Тому з сучасними об’єктивами Sony та принципами створення лінійок варто ознайомитися детальніше.

Насамперед важливо розібратися з байонетами, за допомогою яких оптика кріпиться до камер японського фото- і відеогіганта. Sony досі зберігають два основні види кріплень, які позначають літерами А та Е. Перші об’єктиви – лінзи старшого покоління. Вони призначені для дзеркальних камер. Зараз у самої компанії цього скла немає навіть попри збереження категорії.

Актуальний байонет – Е – для бездзеркальних фотоапаратів. Він налічує найбільшу кількість різної оптики. І це пов’язано не лише з їхньою популярністю, але і розподілом цього байонету на дві частини – Sony E та FE. Це позначення доволі стандартне для світу об’єктивів, адже це принцип поділу оптики за розміром кадру, який вони покривають. У такий спосіб Sony E – лінзи для АРS-С камер, а FE – де з’являється F від full frame – відповідно для повнокадрових камер.

Досліджуючи оптику власне Sony, мабуть, найважливіше після типів лінз, що варто згадати – лінійки. У компанії їх всього дві – проста і преміальна з позначкою «G» (G-master). Звісно ж, різниця між об’єктивами цих лінійок у якості матеріалів, збірки та оптичних схемах. Так само можуть різнитися і значення діафрагми – у топових лінз вони будуть кращими і незмінними для зумів. Натомість фокусна відстань може бути фактично будь-якою. Хоча G лінзи для АРS-С камер – найчастіше зум об’єктиви і лише зрідка фіксовані.

Врешті треба детальніше ознайомитися зі згаданими вище загальними характеристиками оптики – діафрагмою та фокусною відстанню. Однак тут обмежуватися «рідними» об’єктивами не варто, насамперед, через різноманітність, а також через принцип доповнення, який сьогодні панує на ринку, – сторонні компанії доповнюють різні лінійки головної, у такий спосіб заповнюючи всі «пробіли».

Саме тому під байонет Sony Е знайдеться скло навіть із діафрагмою меншою за 1, зокрема, із неймовірним значенням F0.95. І так само знайдуться об’єктиви із фактично будь-якою фокусною відстанню – від найбільш ширококутних до найбільш «далекоглядних» теле-. І, звичайно, це може бути не обов’язково фіксований об’єктив, але й зум.

Насправді за базовими параметрами можна знайти майже будь-який об’єктив для Sony. А тому значно логічніше звертати увагу на сферу використання. І тут у компанії теж все добре. Передусім завдяки об’єднанню всіх лінз у розділі «Imaging», у якому не доведеться ламати голову над тим, де ж скло для фото, а де об’єктив для відеозйомки. Sony та інші виробники роблять найбільш універсальну техніку для байонету Е.

Завдяки величезному вибору буде водночас легко та складно обрати і кращий макро-об’єктив для Sony. Чому складно? Тільки тому, що тут теж знайдеться безліч варіантів, що дозволять втілювати найяскравіші задумки – із потрібною діафрагмою, змінною чи фіксованою фокусною відстанню та, головне, якісною мінімальною дистанцією фокусування, без якої макро не познімаєш.

Водночас, навіть попри безмежну кількість доступних варіантів, варто пам’ятати про деякі критерії вибору об’єктивів Sony:

  1. Визначити потрібну фокусну відстань. Важливо звертати увагу на той жанр фото, у якому працюєте, адже від цього залежатиме ширина кута об’єктива – від найширших для пейзажів й інтер’єрів до найбільш телескопічних для зйомок спорту і тварин. Або ж можна обрати зум.
  2. Визначити потрібну світлосилу. Якщо глибина різкості повинна охоплювати велику площину, то об’єктив може бути і не надто світлосильним. А коли потрібна м’якість і боке, то без якісних значень діафрагми не обійтися.
  3. Визначити додаткові функції. Це може бути захист від пилу та вологи чи стабілізація. Іноді вони стають визначальними у виборі оптики.
  4. Визначитися з ціною. Сьогодні для Sony Е знайдуться лінзи у всіх цінових категоріях і саме тому цей критерій останній.

Також не варто забувати про матеріали лінзи, які визначають її вагу та габарити, адже найкращий універсальний об’єктив для Sony, на кшталт ідеального світлосильного зуму, може виявитися для когось просто надто важким чи об’ємним, а якісною альтернативою стануть кілька не менш світлосильних кишенькових фіксів.

Зрештою, треба розібратися і з виробниками скла для Sony. Окрім самої компанії, їх доволі багато, але варто виокремити Zeiss, Viltrox, Sigma, Laowa і TTartisan. Звісно ж, найкращі за якістю варіанти у перших, адже вони вже сотню років роблять найкращі у світі лінзи. Щоправда дешевих опцій у них відповідно немає. Інші компанії пропонують об’єктиви різних ціново-якісних категорій, а тому знайдуться варіанти і для початківців, і для професіоналів.

Знайти найкращі об’єктиви Е-mount можна у нашому магазині. У нас завжди знайдеться скло для зйомки предметної, пейзажної, репортажної і, звісно, об’єктив для портретної. Sony Е у нас мають лінзи від відомих компаній Viltrox, Tokina і TTArtisan, що пропонують великий асортимент цих та інших товарів. Об’єктив можна купити на сайті з доставкою в будь-який куточок України або безпосередньо за адресою Київ, Сверстюка 11б (БЦ Армарис).

Як обрати та налаштувати софтбокс для фотостудії

Покупка першого світла завжди трепетний і відповідальний момент. Іноді це закінчується невдачами та розчаруваннями, але це все ж лише поодинокі випадки. І зазвичай до успіху не вистачає лише трішки. Натомість, професіонали знають, що технічне опанування власного світла – тільки половина справи. Значно важливіше знати і вміти використовувати різні типи модифікаторів. З ними і вчитися легше, і перспектив більше, адже як знімати з імпульсним світлом, коли воно дає жорстке світло.

Якщо ти вже знаєш, як синхронізувати фотоапарат зі студійним світлом, то так само з легкістю скажеш, який головний тип модифікаторів освітлення. Звісно ж, той, який дозволить отримати найбільш м’який світлотіньовий малюнок – софтбокси!

Так, як можна подумати, софтбокси – це просто «м’які коробочки» для джерел освітлення. Проте таке спрощення буде помилковим, адже до будь-якого покращувального обладнання треба ставитися так само відповідально, як і до основного, бо від нього залежать ті особливості, без яких зображення не виглядає привабливо. Саме тому варто передусім розібратися з будовою софтбоксів, аби не виникали питання про те, як налаштувати софтбокс у студії чи як підключити софтбокс до фотоапарата.

І все ж, головний елемент – та сама коробочка, яка складається з кількох шарів. Зовнішня частина корпусу виготовлена зі звичайної щільної тканини, яка не пропускає світлові промені. А от внутрішня частина не просто не пропускає світло, але й відбиває його. Це спеціальний рефлектор, який потрібний для посилення основного джерела.

Та якщо ти вже встиг подумати, що можна значно посилити свій спалах за допомогою софтбокса, то ці сподівання марні, оскільки це компенсують інші частини модифікатора. Зокрема, в кожному боксі є дифузори, які розсіюють світло, у такий спосіб «відрізаючи» невеличку його частинку. Їх усього два – також внутрішній і зовнішній. Однак, залежно від потреб, можна використовувати лише один, роблячи світлотіньовий малюнок більш жорстким.

Окрім частин, які безпосередньо впливають на освітлювальні характеристики, будова софтбокса обов’язково містить елементи каркасу і кріплень.

Перше доволі просте – це спеціальні спиці, які натягують корпус і тримають його форму, щоб не було неправильних тіней чи ще якихось недоліків. Вони можуть бути «самостійними» – тримати основу без з’єднання між собою, а також парасолькового типу – обов’язково мати внутрішні елементи з’єднання спиць.

Друге дещо складніше. Всі кріплення кільцеві. Однак тут є свій золотий стандарт – зручний Bowens mount, який трапляється у більшості софтбоксів та інших модифікаторах. Завдяки спеціальним пазам встановити встановити бокс у це кріплення так само просто, наприклад, як встановити синхронізатор на фотоапарат.

На противагу цьому стандарту існують кріплення, які створюють компанії виробники, як, наприклад, Godox. Такі «персональні» кріплення доволі схожі на еталон і зазвичай відрізняються лише розмірами та потрібні радше як маркетинговий хід, аніж реальне покращення.

Найбільш важлива і різноманітна характеристика софтбоксів – їхня форма. Саме це, насамперед, впливає на особливості світлотіньового малюнка. З цим варто розібратися детальніше.

Звісно ж, для початку важливо ознайомитися із найбільш поширеними та популярними типами квадратними і прямокутними. Недосвідчений користувач відразу ж може подумати, що ці типи мають бути фактично однаковими, адже мають схожу форму, але це не зовсім так.

Квадратні софтбокси насправді вважають базовими тому, що вони дають малюнок і відблиск максимально схожі на денне світло, що проходить через вікно. Попри це вони не можуть похвалитися ідеальною м’якістю та розсіяністю світла, а також зазвичай бувають малих та середніх розмірів, що сприяє звуженню сфери їхнього використання. Зокрема, найкраще ці бокси підходять для неростових портретів та предметної фотографії.

А от головна перевага прямокутних софтбоксів над квадратними полягає також у формі. Але не тому, що відблиск схожий за вікно, а тому, що прямокутний софтбокс може повністю покривати площину зйомки. Тобто, якщо ти знімаєш горизонтальне фото, то варто горизонтально повернути і основу модифікатора, а якщо твоє фото буде вертикальним, то відповідно повернути обладнання у  вертикальне положення. Це дозволяє рівномірно заповнити кадр, уникаючи небажаної віньєтки чи інших недоліків.

Квадратним і прямокутним софтбоксам можна протиставити відразу кілька інших різних форм, які загалом можна об’єднати як заокруглені та круглі.

Власне, заокруглюватися сітлові модифікатори починають з октабоксів. Це все ще бокс, у якому доволі чітко видно кути, але завдяки тому, що кількість панелей збільшується з чотирьох до восьми, форма все ж змінюється. І це дає свої переваги. Зокрема, завдяки більшій кількості відбиваючих поверхонь світлотіньовий малюнок буде більш м’яким, ніж у двох попередніх типів.

Також важливий плюс октабоксів у тому, що вони дають не такі жорсткі тіні на головному та фонових об’єктах. Вони часто бувають доволі великих розмірів, що значно розширює можливості їхнього використання. Щонайменше з ними можна не обмежуватися в зйомках портретів – робити фото у повний зріст.

Ще більше панелей і відповідно більш заокруглений вигляд мають параболічні софтбокси. Саме кількістю панелей вони і відрізняються від октабоксів. Але цього цілком вдосталь, аби розширити сферу використання цього типу обладнання до відеозйомки. Це відбувається завдяки тому, що параболічні бокси зазвичай трішки глибші та дають більш глибоке і розсіяне світло навіть за використання постійного світла.

Схожими до параболічних, але вже зовсім ідеальних за своєю формою можна назвати власне круглі софтбокси. Звісно ж, це ті модифікатори, котрі завдяки своїй будові дозволяють отримати джерело світла максимально наближений до природних. У такий спосіб освітлення із круглими боксами стає фактично максимально розсіяним, а тіні максимально м’якими.

Більшість інших типів софтбоксів доволі специфічні у сферах свого використання і не можуть похвалитися такою ж популярністю. Вони можуть мати як чотирикутну, так і округлу форму.

Серед перших можна виокремити стріпбокси. Фактично це теж прямокутні модифікатори, але зі співвідношенням сторін 1:3. Їх також можна використовувати для портретів чи будь-яких інших зйомок на середніх планах, однак значно частіше вони слугують імітатором вікна саме завдяки своїй витягнутій формі та для створення контурного світла, оскільки можуть давати доволі тонко направлене освітлення.

З-поміж округлих потрібно згадати насамперед сферичні софтбокси. Їх також називають чайна-болами, адже вони мають доволі схожий вигляд і принцип розподілення освітлення. І саме в цьому розподіленні їхня головна перевага. Вони освітлюють не тільки об’єкт фото, але й усю локацію зйомки.

Схожі характеристики має й інший тип – циліндричної форми. Ця форма може мати світлоформуючу поверхню як на 360º, так і лише на 180º. Головна сфера використання таких модифікаторів – інтер’єрні зйомки, коли світло повинне бути всеохоплюючим і не залишати неприємні тіні. Окрім того циліндричні бокси часто використовують і для сюжетних портретів.

Окрім комплекту і типу важливо також звернути увагу на розміри. Звісно ж, чим вони більші – тим краще. Але й тим потужніше джерело світла має бути. Тому все залежить від потреб. Репортажним фотографам, можливо, вистачить навіть малих накамерних софтбоксів, а файн-арт фотографам, які знімають складні масштабні постановки, знадобиться найбільший октабокс, що тільки існує. Сьогодні на ринку розміри знайдуться будь-які від 20х20см до 200см в діаметрі.

Зрештою, нічого складного у виборі софтбокса немає. Варто лише визначитися із власними потребами і жанровою специфікою. Якщо ваш профіль – неростові портрети і не надто великі предмети, то варто розглянути чотирикутні софтбокси. Якщо ж освітлювати треба більші об’єкти, то відповідно твій вибір – модифікатори округлої форми. А для інших випадків варто шукати спеціальні бокси, які можуть мати зовсім різну форму.

Шукаючи софтбокс відвідуйте наш сайт чи магазин за адресою Київ, Сверстюка 11б (БЦ Армарис), адже у нас завжди знайдеться модифікатор потрібної форми і розмірів! І читайте наш блог, адже у нас найкращі поради щодо того, як користуватися обладнанням у фотостудії та за її межами!

Як обрати постійне світло для фотостудії?

Скільки існує фотографія – стільки фотографи намагаються вдосконалити і спростити своє ремесло. Особливо яскраво це виражається у світлі. Імпульс доволі складний в опануванні, а тому кожен всіляко намагається знайти йому постійну альтернативу. Сьогоднішньому постійному світлу це вдається. Однак це породжує запитання – а яке постійне світло вибрати?

Перші постійні джерела освітлення з’явилися доволі давно, адже ними були звичні для всіх лампи розжарювання. Серед сучасного світла прямий нащадок ламп розжарювання – люмінесцентні (флуоресцентні) джерела. Це зазвичай спеціальні блоки, у які вкручують кілька таких ламп, що в сумі дає більш потужний світловий потік.

Але флуоресцентне світло, за винятком найдорожчих моделей топових виробників, навіть близько не дає тієї потужності та якості, яку забезпечують інші типи освітлювальних пристроїв. Такі малопотужні світильники радше варіант для домашнього використання, а не для повноцінної роботи у студії.

Натомість, варто звернути увагу на те постійне світло, яке сьогодні повністю охопило ринок і фактично витіснило всі інші типи – світлодіодне.

Саме так, основою цього виду освітлення є один великий LED діод чи набір маленьких. Зі свого боку це впливає на певний розподіл світлодіодних джерел постійного світла на підвиди. Варто детальніше ознайомитися з кожним із них.

Розпочати знайомство, звісно ж, потрібно з найбільш поширеного та універсального типу – LED-моноблоків. Це саме ті пристрої, які працюють від одного великого діода. Однак їхні можливості визначаються не кількістю світлових елементів у основі, а потужністю, яка варіюється від блока до блока.

Діапазон інтенсивності доволі широкий: найменше значення – 60В, а найбільше аж 1200В. Хоча найбільшою популярністю користуються блоки потужністю 100-300В, адже саме в цьому діапазоні втрата якості буде найменшою, а кількості світла достатньо для найбільш затребуваних типів зйомок – портретів та предметного фото. Однак значно частіше LED-моноблоки, як і інше постійне світло в студії, використовують для відеозйомок. І тут теж найпопулярнішими є ідеальні для блогів блоки на 100-300В.

Схожа сфера використання і в другого типу постійного діодного світла – виносних LED-панелей. Якщо точніше, то саме для відео їх купують найчастіше, адже завдяки великій кількості маленьких освітлювальних елементів вони дають доволі м’який світлотіньовий малюнок. А от у фотографії панелі можна використовувати тільки для зйомок відносно невеликих предметів та неростових портретів.

Водночас і серед панелей теж трапляються винятки у вигляді панелей потужністю до 600В, які дозволяють освітлювати чи не всю локацію студії. Заразом найменший показник всього 30В, а найпопулярніші середні значення – 200-300В.

Окрім того категорія зовнішніх LED-панелей не обмежується лише однією формою джерела освітлення. Це також можуть бути жезли, трубки і стрічки.

Третій тип діодного світла – накамерні панелі. Це, звісно ж, найменші за розмірами джерела, які підійдуть тільки для зйомки предметного відео на крупних планах і таких же фото. Відповідно до розмірів потужність такого обладнання не перевищує 30В, а найчастіше варіюється в діапазоні 5-9В.

Розібравшись з видами світлодіодних джерел освітлення, варто також ознайомитися з їхніми головними характеристиками, адже обрати світло лише за розміром та потужністю не можна.

Насамперед, потрібно звертати увагу на різноманітні індекси кольоропередачі, такі, як CRI, SSI та індекси телевізійної сталості. На відміну від імпульсного світла, діодне має певний вплив на колір, а тому відразу потрібно шукати пристрій, у якому всі індекси будуть наближеними до ідеального показника. Це значно полегшує обробку фото та відео, адже дозволяє уникати етапу видалення паразитних відтінків.

Інший важливий пов’язаний з кольором показник – колірна температура. Згідно з цим все постійне світло розподіляється на одноколірне – з температурою 5500-5600К, двоколірне – від 2700/2800К до 6500К, а також багатоколірне RGB. Якщо останні продукують освітлення майже будь-якого кольору, то перші дають лише денне освітлення для фотостудії (daylight), а другі змінюються від теплого до холодного.

Також під час вибору постійного світла необхідно враховувати джерела живлення. Їх існує дуже багато. Зокрема, це можуть змінні чи вбудовані Li-ion акумулятори, живлення від зовнішніх переносних джерел через USB, а також мережа. Трапляються і комбіновані варіанти, що можуть працювати і від акумулятора, і від мережі. Сьогодні таких варіантів вдосталь і вони очевидно кращі за інші завдяки універсальності.

Від розмірів джерела освітлення та елементів його живлення залежить і один з найважливіших для сучасних фото- і відеографів показник – портативність. Сьогодні навіть моноблоки роблять з доволі легких матеріалів та намагаються зробити доволі компактними, однак не завжди цієї компактності буває вдосталь. А тому, обираючи постійне світло, уважно зверни увагу на умови, в яких відбуватимуться зйомки. Можливо, тобі вистачить і LED-панелі, а, можливо, буде мало і найпотужнішого моноблока.

Щодо виробників, то це, певно, найскладніший показник у виборі. Чому?

Ринок світлодіодних пристроїв сьогодні дуже легкий в опануванні. Купити діод та з’єднати його з пультом керування зовсім нескладно, а головне недорого. Саме тому величезна кількість компаній намагається зробити свій продукт. І насправді чи не у всіх виходить. Звісно, відповідно до цінової категорії, на яку виробник зазіхає. А тому на питання «як вибрати освітлення для фотостудії?» ціни не впливають, адже у кожній з категорій знайдеться по кілька представників зі схожими за характеристиками моделями.

Зрештою, найлегше визначитися із виробником, чітко знаючи власні потреби. Серед найкращих, зокрема за співвідношенням ціни та якості, виробників сьогодні на ринку Aputure, SmallRig та Godox. Це компанії, які знають свою справу і виготовляють всі види постійного світлодіодного освітлення. А в категорії LED-панелей – і накамерних, і виносних – їм також складають конкуренцію не менш відомі Yongnuo i Viltrox.

А вирішити питання – яке світло купити для фотостудії? – тобі допоможе наш магазин. Адже саме у нас знайдеться все найбільш якісне зі світу фототехніки. Ти можеш замовити будь-який фототовар на нашому сайті або обрати безпосередньо за адресою Київ, Сверстюка 11б (БЦ Армарис).

Як обрати найкращу SD-карту для відео та фото?

Уявіть чи просто пригадайте ситуацію, коли ви щойно купили новенький фотоапарат або відеокамеру, під’єднали кітовий об’єктив і саме збиралися натиснути на кнопку зйомки, як згадали, що не вистачає накопичувача, на якому будуть зберігатися всі фото і відео.

Уявили? Пригадали?

Тепер перед вами тернистий шлях вибору SD-карти, з якого треба не просто не зійти, а ще й розібратися із безліччю незрозумілих термінів та технічних характеристик. І навіть те, що на самій карті вказано все, що тільки можна вигадати, не допомагає. Погодьтеся, звучить кошмарно. Але не в нашому випадку, адже хто, як не ми, допоможе безболісно вибрати всю необхідну техніку, зокрема карти пам’яті.

Так, позначки на SD-картах хоч і не умовні, але й назвати їх на 100% корисними також не можна. Тому треба розібратися з кожною окремо, аби виокремити найважливіше. Почати варто, звісно ж, з головного – це види карт пам’яті за місткістю. Їх не так багато:

  • SD – може вміщати до 2 гігабайтів інформації.
  • SDHC – мають обмеження в 32 гігабайти.
  • SDХС – сягають 2 терабайтів пам’яті.

Таке розділення на види існує не просто так. Не всі пристрої, що записують ту чи ту інформацію можуть взаємодіяти з картами великої місткості. Наприклад, деякі мікрофони, і тут ми орієнтуємося на Zoom H5, яким самі постійно користуємося, можуть працювати лише з картами типу SD і SDHC, а от SDХС-карти не розпізнають.

Якщо з місткістю загалом все нескладно, то далі треба перейти до швидкості. І тут нюансів дещо більше. Насамперед, варто розібратися з інтерфейсами, які безпосередньо впливають на швидкість читання і запису. Це UHS-I i UHS-II (Ultra High Speed). Перший тип карток має один ряд контактів, а тому його максимальна швидкість передачі – 104 мегабайти на секунду. Другий тип оснащений двома рядами контактів і відповідно може видавати до 312 мегабайтів на ту ж секунду.

Але, якщо ви вже почали обирати собі картку з UHS-II, то не поспішайте, адже тут важлива сумісність з камерою. Загалом, UHS-II підходить і для портів під UHS-I, але в таких неідеальних умовах працюватиме повільніше, можливо, навіть за інтерфейс першого покоління. Тому треба уважно прочитати інструкцію до камери, аби флешка для фотоапарата не виявилась хибною.

Наступний після інтерфейсів показник, що вказує на швидкість картки – клас швидкості. Насамперед, це суто чисельна позначка, часто обведена кружечком – 2, 4, 6 і 10. Це значення кількості мегабайтів на секунду, які передає носій. Щоправда, сьогодні складно знайти картку не з 10, адже інші класи дещо застаріли.

На зміну старій класовій специфікації прийшла нова зі своїми особливостями. Тому тепер SD-картка для фотоапарата може містити також позначку U та V. Всередині першої латинської літери може бути число 1 або 3 – це 10 і 30 мегабайтів на секунду відповідно. V всередині пуста, але має збоку позначення 30, 60 чи 90, яке вказує на таку ж кількість мегабайтів на секунду.

Якщо побачите на своїй карті відразу три позначки класу швидкості –  не дивуйтесь. Ніхто насправді не знає навіщо так багато, але всі погоджуються з тим, що чим більше цифр і позначок на карті – тим більш професійною вона здається.

Тепер знову до самих класів. І тут важливо зосередитися, адже є особливість, яку складно сприйняти без подиву. Полягає вона у тому, що USH-I карти не можуть мати маркування V60 i V90, навіть якщо здатні досягати відповідної швидкості. Тобто картка з інтерфейсом USH-I і класом V30 може насправді бути швидшою за картку USH-IІ з класом V60 чи V90.

І тут ми можемо потішити вас ще одним дивним нюансом із розряду теорій змов, які трапляються в світі SD-накопичувачів. Існують карти, в яких швидкість позначена як 1000х чи 1800х. Намагатися здогадатися чому вони мають такі позначки марно. Насправді все тому, що це число вказує у скільки разів більша швидкість читання картки порівняно зі швидкістю читання компакт-дисків під час відтворення аудіо. Шоковані? Ми теж…

Зрештою, за всіма незрозумілими кодами, здавалося б, криється найпростіше – безпосередній показник – число і MB/s (мегабайт на секунду). Але і тут не все так просто. Це максимальна швидкість читання. Так, це не те, що треба...

А що ж треба? Швидкість запису. І тут знову перепона. Цю швидкість можна знайти лише на картках топ-сегменту, які мають відповідну ціну. Щодо інших карток цю інформацію можна знайти на упаковках чи сайтах виробників і магазинів. Загалом, то не така вже й проблема, хоч і не надто приємно.

Що ж, тепер, коли ми розібралися зі всіма позначками, які трапляються на картках, можна перейти до вибору. Він відрізняється для відеографів і фотографів. Точніше, якщо у вас топова камера і бюджет дозволяє обрати найшвидшу і загалом найкращу карту пам’яті, то незалежно від специфіки зйомок можна купити цей варіант і дуже полегшити собі життя.

А тепер детальніше для тих, хто більш прагматичний у пошуку носіїв інформації. Якщо ваша спеціалізація – відео, то, звісно ж, ви могли подумати, що SD-карта повинна встигати записувати 4-6К відео. Але це лише роздільна здатність. Натомість у розрахунках потрібно враховувати бітрейт, адже саме кодек визначає вимоги до швидкості картки. Роздільна здатність в цьому плані мінлива, бо відео може стискатися.

Головний нюанс у виборі карти пам’яті для відео – міра вимірювання швидкості. Бітрейт вимірюється в мегабітах, а не мегабайтах. А тому доводиться конвертувати. Нічого складного в цьому немає. Треба просто розділити кількість мегабітів на 8 (1МегаБайт = 8Мегабіт). Тобто, якщо ви знімаєте відео у 720Мб/с, то вам знадобиться SD або MicroSD для фотоапарата на 90МБ/с. У такому разі клас швидкості картки має бути V90, бо інших просто не вистачатиме за швидкістю.

Як бачите, у випадку з картами для відео зі складного тільки прості арифметичні дії. А що ж з фото?

Тут все дещо складніше, адже в рівнянні фотоапарат–картка–фото  з’являється нова змінна у вигляді буфера. Це те місце, куди знімки потрапляють перед тим, як дістатися носія пам’яті. Буфер потрібний для обробки даних зображення. І в кожної камери він, як і власне швидкість обробки, різні.

Старі (відносно) топові камери особливо сильно страждають від проблеми буфера. Наприклад, ваша камера може знімати 40МБ RAW фото, а швидкість обробки буде всього 36МБ/с, як це працює в Sony a7R2. До речі, про формати. Вони також впливають на швидкість взаємодії камери з картою. Погодьтеся, між неcтиснутим RAW файлом і JPEG-ом мінімальної якості буде чимала різниця у обсягах інформації, яку треба передавати.

Це все насправді не було б проблемою, якби можна було на офіційних сайтах виробників знайти дані про швидкість роботи карток із тими чи тими камерами. Але, на жаль, такого немає. Залишається лише сподіватися на те, що відгуки на форумах будуть точними, або перевіряти власноруч.

І, насамкінець, не менш важлива порада, про яку часто забувають, – навіть якщо ваша камера недостатньо швидка, все одно варто вибрати достатньо швидку SD-карту. Вам все одно потім доведеться імпортувати файли на комп’ютер. Швидка картка пам’яті для фотоапарата у цьому точно не буде мінусом.

У підсумку як завжди із технікою маємо ситуацію, коли треба тричі подумати над питанням, яка картка пам’яті потрібна для фотоапарата. Але, якщо дотримуватиметеся наших порад, то цей процес точно пришвидшиться і спроститься. Головне – не поспішати у виборі!

Як обрати клітку для камери?

Відчуваєте дискомфорт в роботі з власною камерою, бо вона не лежить в руці? Чи постійно думаєте, що робочий пристрій недостатньо досконалий і завжди чогось не вистачає? Вирішення у цих проблем спільне – клітка для фотоапарата. Бездоганне рішення. І навіть сказати, що життя фотографа/відеографа розділяється на два етапи – до клітки та після неї – не буде перебільшенням, адже часто ця категорія аксесуарів справді змінює погляд на власну камеру, а відтак і на процес зйомки загалом.

Почати безпосереднє знайомство з клітками варто з ознайомлення з кожним окремим типом. Так, так, клітки бувають різні… Наприклад, L-брекет. Загалом, то й назвати його кліткою з першого погляду складно. Тільки знавець не подумає, що це просто якийсь металевий кутник з ручкою. А ще той же знавець скаже, що це справді потрібна річ. Чому? Для кого?

L-брекет – пристосування, насамперед, для фотографів. Для них воно має дві головні переваги:

  • Покращення хвату. Так, це саме та проблема, з якою зіштовхується більшість власників сучасних камер. Ручки в бездзеркалках просто надто маленькі, аби бути достатньо зручними. L-брекет з правостороннім руків’ям чудово вирішує цю проблему. На ньому знайдеться місце навіть для мізинця!
    Окрім того є лівосторонні L-брекети. Вони більше треба для відео, бо дозволяють міцніше тримати камеру двома руками.
  • Можливість використання нижньої чи бокової площі L-брекета, як штативного кріплення. Це те саме відоме кріплення Arca Swiss, що дозволяє легко під’єднувати техніку до штатива чи від’єднувати без зайвих рухів. Тобто замість того, щоб витрачати час на відкручування штативного майданчика чи шарової голівки, можна просто вставити L-брекет в пази опори.

Відеографи можуть використовувати цей тип обвісів для зйомок вертикальних відео, хоча, будьмо відвертими, для цього є значно зручніші рішення, як, наприклад, поворотні майданчики.

А ще ж можуть бути п-подібні L-брекети. В них з одного боку руків’я, а з протилежного кріплення. І воно зазвичай висувається, щоб бокова панель камери залишалася доступно. Адже там розташовані всі необхідні порти, а також може відкидатися екранчик. Окрім того такий тип брекета дозволить встановити мікрофон чи невелике світло, якщо вам все ж потрібна ця клітка для зйомки відео. Якщо ж бокове кріплення виявиться зайвим, то його можна просто зняти.

З найменшим типом розібралися, тому переходимо на наступний рівень. І тут нас спершу чекають напівклітки. За будовою вони схожі на п-подібні L-брекети, але кріпляться не до боків і низу, а до верху, низу і протилежного до ручки боку. Чому саме так? На відміну від L-брекета напівклітки не мають вдосконалювати хват. Навпаки, вони потрібні для того, щоб не псувати і без того зручне руків’я фотоапарата. Вони доволі компактні та дозволяють зібрати не дуже великий сетап для відео.

Тепер залишається згадати про останній тип – власне клітки. Це вже повноцінна металева рамка, яка повністю охоплює камеру. Вона, звісно ж, об’ємніша за два попередні типи, але й більш функційна.

У чому ж полягає ця функційність кліток? Тут пунктів чимало, але головне, для чого треба обвіс – додаткове обладнання. Загалом, ця категорія аксесуарів – певний «швейцарський ніж» із кріплень. Перше і основне, що тут є – різьбові кріплення. Ними клітки просто всіяні. Це завжди дві різьби – 1/4" і 3/8". До першої всі звикли, адже це стандартна штативна різьба. А друга просто дещо більша в діаметрі і якісна універсальна клітка для камери завжди має біля себе два отвори для невеликих штифтів кріплення типу ARRI 3/8".

Завдяки тому, що різьбових отворів на клітці багато, можна закріплювати обладнання відразу на кілька. Більше точок опору – краща стійкість. А от для штативів використовувати ці кріплення буде не дуже раціонально, адже клітки мають також NATO Rail. Що це таке?

Якщо відкинути на другий план те, що NATO Rail – наше улюблене кріплення, то лишається сказати, що це спеціальна рейка на бокових і верхній панелях клітки, яка потрібна для пришвидшення роботи з допоміжною технікою. Працює власне як рейка – вставляється в паз, коли треба щось закріпити і витягується з нього, коли треба щось від’єднати. Дуже швидко, дуже зручно, а головне – надійно.

Але якщо ви вже почали шукати собі клітку саме через мегазручне рейкове кріплення, то наша вам порада – відразу ж купіть зйомну рейку із локерами. Вона значно підвищить шанси вберегти техніку, якщо ви погано її прикріпили.

І знову назад до кріплень. Останнє, але не менш важливе – холодний черевик. Від знайомого всім гарячого він відрізняється відсутністю синхроконтактів. Тому не хвилюйтесь, так і має бути. Цей черевик потрібний для кріплення різного додаткового приладдя типу мікрофонів чи світла.

Також як бонус на клітках є вушка для ремінців.

Що ж, з кріпленнями розібралися і тепер вас, мабуть, цікавить, що ж можна за допомогою них під’єднати? Всього не перелічити, а тому розповідаємо про головне і найпопулярніше у світі відеографів.

Насамперед, клітка для камери – аксесуар для зручності, а тому основне, що до нього можна придбати – руків’я. Вище ми вже зазначали, що воно може бути право- і лівостороннім, але окрім цього є і ручки для верхнього використання. Вони потрібні для відео зйомок з низьких позицій і деяких переходів. А бічний хват можна зробити ще зручнішим за допомогою ARRI Rosetta mount (спеціальне кругле кріплення), що дозволить повернути додаткову ручку в анатомічно правильне положення.

До речі, це ж Rosetta mount робить більш якісними нахили відеокамери під час зйомки. І руку вигинати не треба, і нахил плавний.

Наступна категорія варіантів техніки, якою можна вдосконалити вашу камеру за допомогою клітки, – різноманітні холдери і фіксатори. Серед цих аксесуарів, передусім, згадуються всілякі затискачі для дротів. Так, ніхто не скасовував кабель-менеджмент. І це насправді важливо, адже в дротів є властивість плутатися під руками та висмикуватися від першого ж протягу. Нікому не хочеться зламати порт чи втратити дорогоцінний час на перезаписування сцени.

З-поміж іншого до холдерів і фіксаторів варто зарахувати і адаптери для акумуляторів чи павербанків, а також затискачі для SSD дисків. Останнє особливо близьке власникам BlackMagic.

Інші девайси, що треба для сетапу на основі клітки, більш спеціалізовані відеографічні. Це, наприклад, ті ж шарові кріплення та шарнірні штуки типу Magic Arm. Прикріпити за допомогою них можна ледь не все, що взагалі існує для відео – від невеличких мікрофонів до 1.5кг моніторів.

І, звісно ж, куди без важкої зброї світу відеографії – системи рейок чи фоллоу-фокусу. Так, на базі звичайної клітки з кишенькової бездзеркалки можна зробити справжнього топа зйомки повноцінного кіно.

Як бачите категорія обвісів та доповнень до них величезна. Але головне, що купуючи клітку ви отримуєте більше безпеки для камери завдяки покращеному хвату, додаткову вагу для стабільнішої зйомки відео і можливість дообладнати свою техніку всім необхідним приладдям.

Загалом, для того, щоб обрати клітку, треба спершу визначитися з її форматом. Можливо вам вистачить і L-брекета, а можливо буде замало напівклітки. І якщо у виробника є кілька варіантів того форм-фактору, який вам підходить, то зможете вибрати під конкретні завдання. А, коли визначитеся з цим, можна подумати і про доповнення до клітки у вигляді кріплень та пристроїв, які триматимуть ці кріплення.

Як бонус пропонуємо лайфхак – завжди можна переглянути кіти з вибраною кліткою. Серед них можуть бути варіанти з усіма потрібними аксесуарами. А головне, що ці рішення зазвичай дешевші!

Щодо виробників, то серед них очевидний лідер ринку кліток – SmallRig. У них просто величезний асортимент, знайдеться ледь не клітка для екшн-камери і за це не доведеться віддавати останні гроші. А ознайомитися з цінами можна безпосередньо у нас.

Обираючи клітку, пам’ятайте, що створити ідеальний сетап з першої спроби неможливо. А тому сміливо придивляйтеся, купуйте і випробовуйте. Але обов’язково дотримуйтесь наших порад!